Найбільш незахищеною категорією громадян в нашій країни є пенсіонери. Тому з вирішенням питань пенсійного забезпечення допоможе адвокат з пенсійних питань, який володіє необхідними знаннями в цій сфері, знає та розуміє законодавчу базу, слідкує за змінами, які в ній відбуваються.

Допомогти вирішити будь – які питання стосовно пенсійного забезпечення, допоможуть кваліфіковані адвокати нашої юридичної компанії «Флагман». Ми надаємо якісні послуги за прийнятними цінами всім клієнтам, незалежно від їхнього соціального статусу та рівня доходу. Особи, які втратили працездатність за віком або з інших причин, можуть звернутися до нас в разі ускладнень при нарахуванні або перерахунку пенсій. Звернутися до нас клієнти мають можливість в разі:

  • появи труднощів з обчисленням трудового стажу;
  • порушень чинного законодавства при нарахуванні пенсії;
  • бездіяльності співробітників ПФУ, або вчинення ними незаконних дій;
  • появи заборгованості з виплати пенсії;
  • невиплати надбавок до пенсії, передбачених законодавством.

Також ми займаємося вирішенням питань та непорозумінь, які виникли під час оформлення пенсії з інвалідності або втрати годувальника, пенсії військовослужбовцям, сім’ям загиблих, учасникам бойових дій, та інших видів пенсійного забезпечення.

Наш адвокат з пенсійних питань надасть професійну консультацію, допоможе зібрати та заповнити, відповідно законодавчих норм, всі необхідні документи, для отримання пенсії будь – якого виду, надасть супровід в судових позовах з ПФУ, та інші пенсійні послуги.

Чим адвокат з пенсійних питань може допомогти при оформленні пенсії?

Оформлення пенсії – це процес, який може супроводжуватися багатьма нюансами та труднощами. Звернувшись до адвоката, ви можете бути впевнені, що ваші права будуть захищені.

Ось кілька прикладів того, як адвокат з пенсійних питань може бути корисним:

  • Консультація з питань пенсійного законодавства: Адвокат допоможе розібратися в складних питаннях пенсійного законодавства, пояснить ваші права та обов'язки, а також роз'яснить, які документи необхідні для оформлення пенсії.
  • Збір необхідних документів: Юрист допоможе зібрати всі необхідні документи для оформлення пенсії, перевірить їхню правильність і повноту.
  • Розрахунок розміру пенсії: Адвокат допоможе провести розрахунок розміру пенсії, перевірить правильність його проведення Пенсійним фондом і, у разі необхідності, оскаржить неправильний розрахунок.
  • Представництво інтересів у Пенсійному фонді: Адвокати з пенсійних справ будуть представляти ваші інтереси в Пенсійному фонді, спілкуватися з його працівниками, відстежувати хід розгляду вашої справи.
  • Оскарження незаконних рішень: Якщо Пенсійний фонд прийме незаконне рішення, адвокат допоможе відновити право на призначення пенсії в суді.
  • Захист ваших прав: Юрист захистить ваші права на отримання пенсії в повному обсязі та вчасно.

Юрист з пенсійних питань: коли варто звернутися за допомогою?

  • Якщо ви не розумієте нюанси у сфері пенсійного забезпечення.
  • Якщо у вас виникли труднощі зі збором необхідних документів.
  • Якщо вам відмовили в оформленні пенсії або розрахували її неправильно.
  • Якщо ви вважаєте, що ваші права порушені.

Переваги звернення до юриста:

  • Професіоналізм: Юрист має спеціальні знання в галузі пенсійного права і може швидко розібратися в будь-якій ситуації.
  • Досвід: Досвідчений юрист знає всі тонкощі пенсійного законодавства і може ефективно захистити ваші інтереси.
  • Економія часу і нервів: Самостійне вирішення пенсійних питань може зайняти багато часу і викликати стрес. Юрист візьме на себе всі формальності і дозволить вам зосередитися на інших справах.
  • Захист ваших прав: Юрист захистить ваші права на отримання пенсії в повному обсязі і вчасно.

Суперечки із пенсійним фондом

Суперечки з Пенсійним фондом можуть виникати з різних причин: неправильний розрахунок пенсії, відмова у призначенні пенсії, проблеми з документами зібраними для отримання пенсії, тощо. Якщо ви зіткнулися з такою ситуацією, не варто опускати руки. Існує кілька шляхів вирішення спору:

  • Збирання уточнюючих довідок, документів, виправлення помилок у документах;
  • Звернення до Пенсійного фонду з письмовою заявою (скаргою);
  • Оскарження рішення Пенсійного фонду в суді.

Найпоширеніші причини звернення до суду:

  • Помилки при підрахунку стажу роботи;
  • Неправильне застосування коефіцієнтів для індексації пенсії;
  • Неврахування всіх періодів роботи, які дають право на підвищення пенсії;
  • Неправильний розрахунок середньої заробітної плати по Україні.
  • Необґрунтована відмова у призначенні пенсії за віком, інвалідністю або втратою годувальника;
  • Відмова у призначенні додаткових надбавок (наприклад, за особливі умови праці, кратність стажу і т.д.).
  • Неправомірне зменшення розміру пенсії
Наші судові рішення:
Перехід з військової пенсії на цивільну із застосування середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення за пенсією.

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року                                         м. Київ                                         № 640/14065/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України про зобов`язання вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И  С П Р А В И:

      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач) із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України (далі також - відповідач), в якому просить зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2017-2019 роки, починаючи з дати призначення пенсії за віком, з 13.02.2020.

      В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перевести його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, як це передбачено ч. 2 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

      Однак, відповідач відмовив у такому переведенні, посилаючись на те, що у випадку позивача проводиться перерахунок на інший вид пенсії, а не первинне призначення пенсії, а тому при перерахунку пенсії застосовується показник середньої заробітної плати, який враховувався під час перерахунку попереднього виду пенсії.

       Позивач вважає, що відмова відповідача є протиправною та порушує його право на належний соціальний захист.

      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

       Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що пенсія позивачу призначена і виплачується відповідно до діючого законодавства.

       Відповідно до частини 3 "Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

      Суд, розглянувши у відповідності до вимог "Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив.

      Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ та з 03.10.1992 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», 29.02.2020 позивача знято з обліку та припинено виплату військової пенсії.

     З 19.03.2018 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до ч.3 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

     17.03.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме - 2017-2019 роки.

      Листом від 15.04.2020 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві відмовив позивачу у перерахунку пенсії за віком відповідно до вимог ч. 2 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017-2019 роки (7763,17 грн.).

      Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови провести перерахунок пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.

      Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

     Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

     Згідно "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" ст. 5 Закону №1058-IV , цей "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом , або в частині, що не суперечить цьому Закону.

     Згідно зі "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

     Звертаючись до суду, аргументи позивача фактично зводились до того, що відповідачем всупереч вимогам законодавства України незаконно переведено останнього з одного виду пенсії на інший, а не призначено позивачеві пенсію за віком.

     Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає наступне.

     Положеннями "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; нормативно-правовий акт № 2262-XII від 09.04.1992" Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» встановлено, що цей "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

      Відповідно до частини першої "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; нормативно-правовий акт № 2262-XII від 09.04.1992" статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом при наявності встановленої цим "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

    Частиною першою "Про пенсійне забезпечення; нормативно-правовий акт № 1788-XII від 05.11.1991" статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

      "Про пенсійне забезпечення; нормативно-правовий акт № 1788-XII від 05.11.1991" Статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

      Відповідно до "Про пенсійне забезпечення; нормативно-правовий акт № 1788-XII від 05.11.1991" статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

     Як свідчать обставини справи, з 19.03.2018 пенсію позивача було автоматично переведено на умови, передбачені "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за матеріалами пенсійної справи.

     Вказані обставини сторонами не оспорюються.  

     Частиною першою "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що відповідно до цього "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

     Згідно із "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статтею 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

      Тому, виходячи з системного аналізу вищевикладених норм "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що виплата пенсії позивача за нормами "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; нормативно-правовий акт № 2262-XII від 09.04.1992" Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не входила до правового регулювання "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а є спеціальною пенсією для конкретно визначеного кола осіб.

       Таким чином, отримуючи до 17.03.2020 року пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб позивач не користувався жодним із видів передбачених пенсій, встановлених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому призначення позивачу пенсії за віком відповідно до вказаного Закону у 19.03.208 року відбулось вперше.

      За приписами частини другої "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

       У той же час, частиною третьою "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

     При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

     Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

     Отже, враховуючи, що позивачу було призначено пенсію відповідно до "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; нормативно-правовий акт № 2262-XII від 09.04.1992" Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а призначення пенсії відповідно до "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відбулося вперше.

      Відтак, відповідач мав призначити пенсію, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки, тобто показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

      Вирішуючи даний спір суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 03.10.2018 у справі № 428/450/17, згідно з якою якщо особі, якій до досягнення загального пенсійного віку була призначена та виплачувалась пенсія іншого виду і на підставі іншого "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закону № 1058-ІV у зв`язку із досягненням такого віку пенсія повинна обраховуватись на підставі положень "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статті 40 Закону № 1058-ІV як вперше призначена.

      Вказана правова позиція Верховного Суду підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.

     Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31.01.2019 у справі № 639/2751/17 (провадження № К/9901/43912/18) та від 18.01.2019 у справі № 577/5237/16-а (адміністративне провадження № К/9901/21869/18).

      Таким чином, вказане вище дає підстави для висновку, з урахуванням ч. 2 "Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, про протиправність дій відповідача щодо застосування у спірних правовідносинах норм частини третьої "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відтак позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до вказаного "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2017-2019 роки з 17 березня 2020 року.

      Отже суд погоджується з обґрунтуваннями позивача, оскільки такі обґрунтування є беззаперечними і такими, що не підлягають доведенню або ж спростуванню.

      "Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього "Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

      Окремо суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.ч. 1, 2 "Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених "Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

     Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази і довести певні обставини, які свідчать про правомірність його дій/бездіяльності, законність прийнятих рішень. Однак, відповідач у згаданих правовідносинах, жодним доказом або ж нормою законодавства не спростував доводів позивача.

      Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню у повному обсязі.

      Відповідно до  "Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн.

       Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

        Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

     Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, 04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16) здійснити ОСОБА_1 з 13.02.2020 року перерахунок та виплату пенсії за віком з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки (за 2017-2019 роки), що передують року звернення за призначенням пенсії, у відповідності до ч. 2 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

     Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень, 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, 04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16

Позивач: ОСОБА_2 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя                                                                                                І.В. Смолій

Призначення пенсії за Списком 1 документи видані підприємством яке знаходиться на тимчасово окупованій території.

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 грудня 2019 року                      № 640/2864/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статті 114 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" та про зобов"язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити і здійснити виплату ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" статті 114 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на "КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" Конституцію України, "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; нормативно-правовий акт № 1058-IV від 09.07.2003" закони України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення; нормативно-правовий акт № 1788-XII від 05.11.1991"? "Про пенсійне забезпечення", Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній; нормативно-правовий акт № 637 від 12.08.1993" Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, та зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно відмовлено у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки законодавцем встанеовлено заборону на використання тільки тих документів, що видані органами, розташованими на тимчасово окупованій території України, якщо ці органи створені у порядку не передбаченому законодавством України, проте ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" не є таким органом.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на закони України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Порядок застосування списків № 1, № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, та зазначає, що надані позивачем документи не дають права на призначення пенсії за вислугу років.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за вислугу років.

До заяви позивачем додано:

довідку про присвоєння ідентифікаційного номера;

документ про місце проживання (реєстрації) особи;

паспорт/посвідка;

трудова книжка або документи про стаж;

диплом (свідоцтво, атестат) про навчання;

пільгова довідка, атестація.

Листом від 07.02.2019 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", оскільки організація ПАТ "Алчевський металургійний комбінат", яка видала пільгову довідку, що дає право на призначення пенсії за списком № 1 зареєстрована на непідконтрольній українській владі території. Додатково в листі вказано, що при наданні довідки, що відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 920 "Про внесення змін до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", виданих підприємством, яке перереєстровано на підконтрольній українській владі території, управління повернеться до розгляду заяви про призначення пенсії.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з частиною першою статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 1058-IV) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм цього Закону.

Пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, визначено перелік документів, що додаються до заяви про призначення пенсії.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є констатація факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, які дають право на отримання пільгової пенсії.

Як встановлено під час розгляду справи, підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за вислугу років стало неприйняття відповідачем довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 26.10.2015 № 016/970, виданої ПАТ "Алчевський металургійний комбінат", оскільки дане підприємство зареєстровано на непідконтрольній українській владі території.

Водночас, суд критично ставиться до наведених доводів відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 18 січня 2018 року №2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" (далі - Закон №2268-VIII) тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме:

1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;

2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;

3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно зі статтями3 та 4 Закону №2268-VIIІ, державна політика із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях базується наКонституції та законах України, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципах і нормах міжнародного права.

Цілями державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є:

1) звільнення тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях та відновлення на цих територіях конституційного ладу;

2) захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

3) забезпечення незалежності, єдності та територіальної цілісності України.

У відповідності до абзацу 3 статті 2 Закону №2268-VIIІ, діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зазначив наступне: "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2019 року у справі №233/1181/17.

Разом з тим, судом встановлено, що довідка про підтвердження наявного трудового стажу позивача для призначення пільгової пенсії видана ПАТ "Алчевський металургійний комбінат", як юридичною особою зареєстрованою за законодавством України. При цьому, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" змінено місцезнаходження юридичною особи на: вул. Вілєсова, 20-А, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400.

Наведене спростовує доводи відповідача відносно того, що ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" зареєстровано на непідконтрольній українській владі території.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність не врахування до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 відомості надані страхувальником ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" та як наслідок відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".

3. Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити і здійснити виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення за призначенням пенсії.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя       М.А. Бояринцева

Призначення пенсії за Списком 2 документи видані на підконтрольній території, однак отримана відмова в призначенні пенсії;

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2019 року                      № 826/17400/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом   ОСОБА_1

до            Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про          визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

           ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі- відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві №47297/03 від 27.07.2018 року по відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 12.04.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 згідно пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Звернувшись до відповідача з необхідними документам для призначенням пенсії, їй було протиправно відмовлено у призначені пенсії, оскільки до спеціального стажу не враховано період роботи,  що підтверджено довідкою від 23.05.2016 №138, виданої Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь». Зокрема, було зазначено, що відповідним підрозділом пенсійного фонду було ініційовано проведення перевірки обґрунтованості видачі вказаної пільгової довідки, оскільки дата такої перевірки підприємством не узгоджена, тому вказана довідка не може бути зарахована як пільгова. Позивач вважає протиправною таку відмову та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що у позивача не має достатнього спеціального стажу роботи передбаченого списком №2, а тому підстави для призначення пільгової пенсії відсутні.

          Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

           ОСОБА_1 12.04.2018 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 згідно п. до п. « 2» ст. 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 27.07.2018 №47297/03 ГУ ПФУ у м. Києві позивачу було відмовлено в призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 у зв`язку із відсутністю пільгового стажу роботи. Підставою відмови у призначенні пенсії зазначено «згідно пільгової довідки від 23.05.2016 №138, виданої Національним військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь», ви з 10.10.2000 по 31.05.2007 працювали на посаді сестри клініки психіатричної. Спеціалістами відділу обслуговування громадян направлено повідомлення до відділу контрольно-перевірочної роботи щодо необхідності проведення перевірки обґрунтованості видачі зазначеної довідки. Станом на 12.07.2018 дата перевірки не узгоджена. Тому, довідка від 23.05.2016 не може бути врахована як пільгова.»

  Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.

          Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року.

Пунктом 3 "Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України за № 383 від 18.11.2005 р., передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

При цьому, згідно п.2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383 «Про затвердження порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що жінки, які народилися у період з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 після досягнення 51 року 6 місяців та за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, передбачених Списком №2, та за умови повного робочого дня на відповідних роботах але не менше 80% робочого часу, при цьому, за відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працювала:

- у період з 20.02.1995 року по 07.07.200 рік у ММУ «Клінічна психіатрична лікарня №17» на посаді медичної сестри повний робочий день з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що підтверджується копією трудової книжки, копією довідки №30 від 08.05.2013 року ;

- у період з 10.10.2000 року по 31.05.2007 рік у Медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» на посаді медичної сестри (у психіатричному відділенні, з палатами для наркологічних хворих) повний робочий день з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, безпосередньо обслуговуючи психічно хворих, що підтверджується копією трудової книжки позивача, копією довідки №138 від 23.05.2016 р.

Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач не зарахував період роботи з 10.10.2000 по 31.05.2007, що підтверджено довідкою №138 від 23.05.2016 року.

Згідно Списків №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991р., постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994р., постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003р., що діяла на момент роботи позивача, робота в психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими дає право на пільгову пенсію.

Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків №1 та 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчислені стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України 18.11.2005 року № 383(далі-Порядок) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. N 442 (далі - Порядок № 442)атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Згідно з п. 6 Порядку № 442 атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до п.9 Порядку № 442 перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років.

Згідно п.10 Порядку № 442 результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

На підтвердження проведення атестації позивачем було надано накази про проведення атестації та про результати проведення атестації робочих місць від 27.03.2001 №52. Крім того, суд звертає увагу, що про проведення вказаної атестації робочого місця позивача було також зазначено як у трудовій книжці позивача, так і в уточнюючій довідці №138 від 23.05.2016 року.

Доказів того, що атестації робочих місць в Головному військовому клінічному госпіталі було проведено без дотримання відповідних методичних рекомендацій по їх проведенню, відповідачем до суду не надано.

В довідках про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії також зазначено, що робоче місце позивача за результатами атестації робочих місць рентгенологічного відділення, атестоване як робоче місце зі шкідливими умовами праці для працівників, які відносяться до списку 1 розділу ХІХ Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36. В довідках зазначено дати проведення атестації робочого місця та відповідні накази про результати такої атестації, а також підстави для видачі такої довідки.

Так, Верховний Суд України, переглядаючи судові рішення, постановою у справі № 21-519а14 від 25.11.2014 року роз`яснив, що за комплексним аналізом норм Закону № 1788-ХІІ та Порядку проведення атестації робочих місць, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу. Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, також у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року (справа № 21-183а13).

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 року у справі № 21-5432а15 суд наголосив, що при розгляді аналогічних справ судам необхідно встановлювати обставини щодо умов (режиму) фактично виконуваної працівником (позивачем) роботи, із яким закон пов`язує право на призначення пенсії на пільгових умовах. І якщо особа стверджує про наявність в неї трудового стажу, що дає їй право на призначення пільгової пенсії на час виконання роботи, що міститься у списку № 2 і потребує документального підтвердження її зайнятості на цій роботі за відповідною професією та за результатами атестації умов праці, необхідно з`ясовувати, чи проводилася атестація цього робочого місця і що про це свідчить.

При цьому, судом встановлено, що атестація робочих місць у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» відбувалась на підставі наказів №52 від 27.03.2001 та №50 від 13.03.2006.

Таким чином, відповідно до вищезазначених наказів були сформовані переліки робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2, де посада, на якій працювала позивач у відповідний період, була віднесена до зазначеного переліку.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що за умови наявності у пенсійного органу документів, що підтверджують зайнятість позивача повний робочий день на посаді, передбаченій Списком №2, відповідачем, при проведенні попереднього визначення права позивача на отримання пільгової пенсії, безпідставно не зараховано позивачеві до пільгового стажу роботи період її роботи на посаді медичної сестри клініки психіатричної (з палатами для наркологічних хворих) з 10.10.2000 року по 31.05.2007 рік.

Тому суд оцінюючи надані докази вважає, що період стажу роботи з 10.10.2000 року по 31.05.2007 рік, що підтверджено довідкою від 23.05.2016 року №138, підлягають зарахуванню до пільгового стажу роботи та дають позивачу право на призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2.

Щодо такої підстави для неврахування спірної довідки, як не узгодженість дати проведення перевірки щодо обґрунтованості видачі спірної довідки, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законодавством повноваження для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які б доводили, що дані, викладені у наведеній довідці про підтвердження пільгового стажу роботи позивача містять неправдиві або недостовірні дані, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття заходів щодо здійснення перевірки обґрунтованості видачі спірної довідки.

Крім того, суд зауважує, що частиною другою Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до пільгового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Суд зауважує, що в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначено відсутність необхідного стажу в умовах праці, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення згідно діючого законодавства, та те, що загальний стаж роботи позивача склав 27 років 1 місяців 6 днів, також зазначено про неузгодженість дати перевірки обґрунтованості видачі довідки від 23.05.2016. При цьому рішення не містить зазначення періодів роботи позивача, які включено та не включено до пільгового стажу за Списком № 2, конкретних підстав для невключення певних періодів, що свідчить про недотримання відповідачем принципам обґрунтованості та добросовісності рішення суб`єкта владних повноважень. Також суд, звертає увагу, що відповідачем не надано доказів та пояснень того, які саме заходи ним були вжиті для проведення зазначеної перевірки.

Отже, при проведенні попереднього визначення права позивача на отримання пенсії на пільгових умовах за Списком №2, відповідачем не вчинено дій у межах наданих йому законом повноважень, та не обґрунтовано і не наведено обґрунтованих мотивів та підстав неврахування довідки від 23.05.2016 як пільгової.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідач відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 не врахував всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та як наслідок прийняв необґрунтоване рішення про відмову у призначення пенсії на пільгових умовах, таким чином, останній діяв не у спосіб передбачений нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Також, щодо необхідності обґрунтування пенсійним органом мотивів, з яких ним не зараховано той чи інший період роботи особи зазначено і у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Відтак, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, дозволяє суду прийти до висновку про обґрунтування позивачем належними доказами в розумінні ст.ст 73, 74 КАС України протиправності рішень відповідача при відмові позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Разом з тим, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України"" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління ПФУ у м. Києві призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 12.04.2018, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанцій від 22.10.2018 року №0.0.1166122704.1 та №0.0.1166120944.1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись ст. ст 2, 77, 139, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві №47297/03 від 27.07.2018 року по відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 12.04.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 1409 (однієї тисячі чотириста дев`ять) гривень 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                І.П. Васильченко

Зобовязали Пенсійний фонд зарахувати період роботи, не зарахований через відсутність номеру наказу у трудовій книжці

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

24 липня 2020 року                               м. Київ                              № 640/18028/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом   ОСОБА_1

до           Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про         зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

           ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві(далі-відповідач/ГУ ПФУ в м. Києві), в якій просить суд:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 25.04.1996 року по 31.12.1997 рік у Закритому акціонерному товаристві «Телетиждень-Крим» до загального стажу та перерахувати пенсію з дати її призначення, а саме з 24.11.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».< span>Звернувшись до відповідача з необхідними документам для призначенням пенсії йому було призначено пенсію за віком, проте до стажу не враховано періоди роботи, що мають враховуватись.Звернувшись із заявою про зарахування до загального стажу роботи період роботи з 25.04.1996 по 04.01.1999 в ЗАТ «Телетиждень-Крим», отримав відмову. Позивач вважає протиправною таку відмову та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначає, що відсутні підстави для зарахування спірного періоду роботи до загального стажу, оскільки у трудовій книжці позивача відсутній номер протоколу зборів засновників товариства.

          Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 з 24.11.2018 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 25.01.2019 року №16196/03 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомило позивача про те, що до його загального стажу не зараховано періоду роботи з 25.04.1996 по 04.01.1999 до надання уточнюючої довідки.

Позивач повторно звернувся до відповідача із заявою від 19.06.2019 року в якій просив зарахувати період стажу роботи з 25.04.1996 по 04.01.1999 та провести відповідний перерахунок пенсії з урахуванням відповідних періодів.

Листом від 25.07.2019 року №164743/02/М-9182 ГУ ПФУ у м. Києві повідомило позивача, що згідно наданих додаткових документів йому проведене перерахунок по стажу. До страхового стажу враховано період роботи з 16.12.1988 по 01.04.1996 та повідомлено про розрахунок пенсії та її розмір. Відповідно до розрахунків зарахованого трудового стажу не враховано період роботи з 25.04.1996 по 04.01.1999, а період з 01.01.1998 по 04.01.1999 зараховано згідно з даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

  Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.

          Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до положень частин 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Абзацом 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно статтею 1 Закону №1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення"(далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами пункту 20 вказаного Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Зважаючи на викладене, у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, особа має право подати до органів пенсійного фонду довідку, що містить інформацію на підтвердження загального страхового стажу.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 ( 301-93-п ) «Про трудові книжки працівників», та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.

Відповідно до п.п.1.1 Інструкції №110 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться (п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №110 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.27 визначено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до п.4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Відповідно до записів трудової книжки №19-20 ОСОБА_1 працював на посаді президента ЗАТ «Телетиждень-Крим» з 25.04.1996 року по 04.01.1999 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відмовлено у зарахуванні спірного періоду трудового стажу, оскільки в записі №19 трудової книжки позивача не вказано номер протоколу зборів засновників ЗАТ «Телетиждень-Крим», а вказано лише його дату.

Разом з тим, суд зазначає, що записи про періоди роботи не містять виправлень відповідно до Інструкції.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

При цьому суд критично оцінює неврахування страхового стажу позивача посилаючись на те, що в трудовій книжці не зазначено номеру протоколу зборів засновників ЗАТ «Телетиждень-Крим», оскільки працівник не може відповідати за правильність і повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві. У свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Окрім того, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності ОСОБА_1 . Судом в свою чергу не встановлено будь - яких виправлень або неточностей у записах трудової книжки. Також судом враховано, що частина періоду роботи позивача на посаді президента ЗАТ «Телетиждень-Крим», а саме з 01.01.2018 по 04.01.1999 року все ж таки була врахована відповідачем до стажу роботи позивача.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення повинні бути виконані чітко, акуратно, відповідними чорнилами. Запис у трудовій книжці про звільнення завіряється печаткою і підписом. Записи повинні відповідати оригіналам наказів або розпоряджень та мати чітке формулювання чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт Кодексу законів про працю.

При прийнятті документів для призначення пенсії органом Пенсійного фонду звертається особлива увага як на записи періодів роботи, так і на підстави їх проведення, тобто наявність номерів наказів, дат їх видачі. Крім цього, до уваги береться правильність записів прізвища, ім`я та по батькові й їхня подальша зміна. Якщо в трудовій книжці є виправлення, то вони мають бути завіреними в установленому порядку. Відсутність номера та дати видачі наказу про прийняття (звільнення) з роботи, переведення на іншу роботу (особливо це стосується посад, які дають право на пільгову пенсію) або ж виправлення в цих записах, проведених в невстановленому порядку, є підставою для відмови в зарахуванні відповідних періодів до стажу.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Пенсійний фонд не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Враховуючи вище викладене, а також те, що трудовою книжкою позивача підтверджено відповідний період роботи позивача, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи до загального трудового стажу позивача.

Разом з тим Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України"" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) нагадав, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління ПФУ у м. Києві зарахувати до загального трудового стажу періоду роботи з 25.04.1996 по 31.12.1997 та перерахувати пенсію з дати її призначення, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, відмовляючи у позивачу у зарахуванні вказаного періоду роботи до загального стажу діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та для повного забезпечення захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати таку відмову відповідача протиправною.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 19.09.2019 №0.0.1469892463.1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, суд вказує про присудження вказаних судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в частині задоволених позовних вимог на користь позивача у сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити та вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві в зарахуванні до загального трудового стажу періоду роботи з 25.04.1996 року по 31.12.1997 рік у Закритому акціонерному товаристві «Телетиждень-Крим».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 25.04.1996 року по 31.12.1997 рік у Закритому акціонерному товаристві «Телетиждень-Крим» до загального стражу роботи та здійснити перерахунок пенсії з дати її призначення, а саме з 24.11.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                І.П. Васильченко

Призначення пенсії ліквідатору ЧАЕС.

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

19 березня 2020 року                               м. Київ                                        № 640/10794/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах на підставі ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій на 10 років неправомірними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити і забезпечити виплату ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій на 10 років, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 по 27.04.1986 ІІ категорії з 15.03.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване рішення про відмову, оскільки позивач надав докази підтвердження своєї участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують участь у ліквідації аварії на ЧАЕС у межах 30-ти кілометрової зони, управлінням 03.05.2019 обґрунтовано та правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із заниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та пояснення третьої особи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Заявою від 15.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві щодо призначення пенсії за віком із заниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням від 03.05.2019 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні такої пенсії. Зазначено, що спеціалістами управління розглянуті документи, додані до заяви, відповідно до яких загальний стаж заявника вкладає 31 рік 8 місяців 12 днів. Згідно з довідки від 11.02.2019 № 08-13/20, виданої ДПВШ «Укрводшлях», заявник з 26.04.1986 по 27.04.1986 працював в зоні відчуження м. Чорнобиля. У довідці від 08.02.2019 № П-07-34/11 зазначено, що за відомістю № 657 виплачена заробітна плата у сумі 57,83 грн, а у копії даної відомості цієї виплати немає. Не надані копії документів, що підтверджують участь у ліквідації аварії на ЧАЕС у межах 30-ти кілометрової зони. Отже, підстав для призначення пенсії за віком із заниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. (ст. 3 Конституції України)

За змістом ст. 16 Конституції України, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Отже, виходячи зі ст. 16 Основного Закону України, обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Так, згідно ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Відповідно до положень ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсійний вік зменшується на 10 років.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п. п 5 п. 2.1 якого, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Так, п. п. 5 п. 2.1 Порядку № 22-1, передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).

Отже, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену законодавством кількість днів у зоні відчуження.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Згідно п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення. В пункті 10 Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Отже, суд дійшов висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», а довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є підставою для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 22.03.2018 у справі № 588/538/16-а, від 11.02.2019 у справі № 530/491/17.

Враховуючи, що разом із заявою позивачем долучались посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році від 24.03.2017 серія НОМЕР_2 (категорія 2) та довідка форми № 122, а отже виконав приписи чинного законодавства, що підтверджує ту обставину, що позивач приймав участь в ліквідації аварії, з огляду на що у позивача наявне право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відтак, рішення відповідача від 03.05.2019 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком не відповідає фактичним обставинам справи та є необґрунтованим, у зв`язку з чим його належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині задовольнити.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 31.10.2018 у справі №212/12245/13-а, відповідно до яких належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на пенсійний орган обов`язку призначити та виплачувати пенсію із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з часу звернення позивача із заявою про призначення пенсії до пенсійного органу (у даному випадку - з 15.03.2018).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1.          Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.          Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі ст. 55 Закону України «про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій на 10 років неправомірними.

3.          Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити і забезпечити виплату ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій на 10 років, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 по 27.04.1986 ІІ категорії, починаючи з 15.03.2019.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м.  Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст.293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя                                                                                                          Н.М. Шевченко

Перерахунок вислуги років пенсії військовослужбовця з 70% до 90%.

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 жовтня 2019 року                                          № 640/5568/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

01.04.2019 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ), в якій позивач висловив прохання:

- визнати дії ГУ ПФУ щодо зменшення основного розміру пенсії при проведенні перерахунку з 90% до 70% сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018, - протиправними;

- зобов`язати ГУ ПФУ провести з 01.01.2018 перерахунок пенсії згідно частини четвертою статті 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII), постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) із застосуванням розміру 90% відповідних сум грошового забезпечення і в подальшому виплачувати йому, пенсію із застосуванням розміру 90% відповідних сум грошового забезпечення та компенсувати різницю між фактично отриманими та нарахованими сумами пенсії.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив про протиправне зменшення розміру сум грошового забезпечення та порушення його права на належне пенсійне забезпечення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову, посилаючись, зокрема, на те, що пенсійний орган здійснюючи перерахунок пенсії позивача діяв правомірно, оскільки розмір пенсії за вислугу років обчислювався виходячи із 70% сум грошового забезпечення за посадою відповідно до редакції Закону №2262-ХІІ, чинної на дату, з якої проводився перерахунок пенсії.

Суд, дослідивши матеріали справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

Позивачу у 11.09.2007 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ у розмірі 90% грошового забезпечення (35 роки вислуги).

Після проведення у березні 2018 року перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018, відсоткове значення розміру грошового забезпечення, який використовувався відповідачем для її розрахунку склав 70% грошового забезпечення.

Не погоджуючись із такою позицією суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Суд, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Так, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон №2262-ХІІ.

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Проте, при проведенні перерахунку пенсії позивача відповідно до Постанови №103, відповідачем зменшено відсоткове значення розміру пенсії до 70% суми грошового забезпечення.

08.07.2011 прийнято Закон України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01.10.2011, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ , зокрема у частині 2 статті 13 цифри « 90» замінено цифрами « 80».

27.03.2014 прийнято Закон України від 27.03.2014 №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 01.04.2014, крім деяких положень, пунктом 23 Розділу ІІ якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, а саме: у частині 2 статті 13 цифри « 80» замінено цифрами « 70». Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014.

Згідно зі статтею 63 Закону №2262-XII, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, яким присвоєні чергові військові (спеціальні) звання під час перебування їх у запасі або у відставці, раніше призначені їм пенсії з урахуванням нових присвоєних військових (спеціальних) звань не перераховуються.

Отже, стаття 13 Закону №2262-ХІІ регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 названого Закону визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.

Зміни до статті 63 Закону №2262-ХІІ ні Законом №3668-VI, ні Законом №1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців,осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, пунктами 1, 2 якої встановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом №2262-ХІІ до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до Постанови №704.

Виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 у таких розмірах:

з 01.01.2018 - 50 відсотків;

з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75 відсотків;

з 01.01.2020 - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.

13.02.2008 постановою Кабінету Міністрів України №45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок №45), відповідно до пункту 3 якого на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Зазначені довідки надсилаються до державних органів, у яких особи проходили службу до відрядження, а їх уповноважені органи подають довідки у п`ятиденний строк головним управлінням Пенсійного фонду України.

Пунктом 4 Порядку №45 (у редакції, чинній на час здійснення перерахунку) перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Отже, стаття 63 Закону №2262-ХІІ визначає як обов`язкову підставу для здійснення перерахунку пенсії - підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Ця норма також делегує Кабінету Міністрів України визначення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсії за цим Законом.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України у Порядку №45 визначив, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права.

Отже, Порядок №45 і Постанова №103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом №3668-VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ , яка змін у зв`язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №686/12623/17 провадження №К/9901/849/17.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Пpo виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, їх не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Отже, при перерахунку пенсії позивача відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови №103 були відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії з урахуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

За таких обставин у ГУ ПФУ були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання ГУ ПФУ вподальшому виплачувати перераховану пенсію із застосуванням розміру 90% відповідних сум грошового забезпечення, тобто, фактично вчиняти певні дії в майбутньому, то вона не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується обґрунтованість позовних вимог, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість проведення перерахунку пенсії та її виплати на підставі частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ в редакції, чинній на час такого перерахунку з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення сторонами витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення ОСОБА_1 основного розміру пенсії при проведенні перерахунку з 90% до 70% сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018, - протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести ОСОБА_1 з 01.01.2018 перерахунок пенсії згідно частини четвертою статті 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» із застосуванням розміру 90% відповідних сум грошового забезпечення та компенсувати різницю між фактично отриманими та нарахованими сумами пенсії.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).

Суддя                                                                                                                  О.М. Чудак

Зобовязали Пенсійний фонд зарахувати період роботи не зарахований через відсутність коду ЄДРПОУ

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 липня 2019 року                      № 826/11450/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві №30602/02/3-/936 від 27.06.2018 про відмову у зарахуванні до загального стажу періоду роботи з 02.01.1991 по 25.08.1996 в малому виробничо - комерційному підприємстві "Елтік" в місті Севастополі та зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального стажу період роботи з 02.01.1991 по 25.08.1996 в малому виробничо-комерційному підприємстві "Елтік" в місті Севастополі та перерахувати пенсію ОСОБА_1 з дня звернення до суду, а саме з 23.07.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 20.09.2016 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фону України в м. Києві та отримує пенсію за віком згідно вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до розпорядження №887428 від 29.05.2018 позивачу не був зарахований період роботи з 02.02.1991 по 25.08.1996 на малому виробничо - комерційному підприємстві "Елтік", у зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про зарахування вказаного періоду до трудового стажу, в якій також просив провести відповідний перерахунок пенсії, однак, відповідач листом №30602/02/3-1936 від 07.06.2018 у задоволенні вказаної заяви відмовив.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що запис про звільнення позивача завірений печаткою, яка не відповідає вимогам Інструкції «Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень та виготовлення печаток і штампів» від 18.10.1993 №643, а саме: запис завірений печаткою без зазначення ідентифікаційного коду суб`єкта підприємницької діяльності, у зв`язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду до загального страхового стажу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 20.09.2016 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як одержувач пенсії за віком та як учасник бойових дій, згідно вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №887428 від 29.05.2018 позивачу не був зарахований період роботи з 02.02.1991 по 25.08.1996 на малому виробничо - комерційному підприємстві «Елтік».

30.05.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про включення до загального страхового стажу періоду його роботи з 02.02.1991 по 25.08.1996 на малому виробничо - комерційному підприємстві "Елтік" та проведення відповідного перерахунку пенсії.

27.06.2018 відповідач листом №30602/02/3-1936 відмовив позивачу у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу, у зв`язку з тим, що запис про звільнення позивача завірений печаткою, яка не відповідає вимогам Інструкції «Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень та виготовлення печаток і штампів» від 18.10.1993 №643.

Вважаючи своє право порушеним, а дії відповідача протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.

Приписами ст. 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна вимога закріплена також ст. 39 Кодексу законів про працю України, згідно якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Так постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. (п. 20 вказаного Порядку).

Таким чином, нормою вказаного Порядку № 637 (п. 1) чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, згідно вимог Порядку № 637.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме трудової книжки позивача НОМЕР_1 , останній в період з 02.01.1991 по 25.08.1996 працював на посаді заступника директора в малому виробничо - комерційному підприємстві "Елтік", проте вказаний трудовий стаж відповідачем не враховано, оскільки запис в трудовій книжці про звільнення 25.08.1996 з комерційного підприємства "Елтік" завірено печаткою підприємства, яка на думку відповідача відповідно до вимог чинного на той час законодавства мала містити ідентифікаційний код підприємства.

Оцінюючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що та обставина, що підприємство не змінило свою печатку відповідно до вимог Інструкції «Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень та виготовлення печаток і штампів» від 18.10.1993 №643, яка була прийнята значно пізніше, ніж позивач був звільнений з посади, не робить документи, які засвідчені нею, в тому числі запис про звільнення неправдивими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 по справі № 275/615/17 (К/9901/768/17).

Враховуючи викладене, суд вважає наявний в трудовій книжці позивача запис про звільнення його з посади належним та допустимим доказом підтвердження його трудового стажу.

Разом з тим, у випадку наявності сумнівів щодо достовірності трудового стажу позивача з 02.01.1991 по 25.08.1996 на посаді заступника директора в малому виробничо - комерційному підприємстві "Елтік", відповідач не був позбавлений можливості встановити вказані обставини, шляхом витребування додаткової інформації, уточнюючих довідок, пояснень від підприємства (посадових осіб), на якому працював позивач, адже останній в межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем вжито всіх можливих заходів для документального підтвердження наявності трудового стажу для зарахування періоду роботи з 02.01.1991 по 25.08.1996 до загального страхового стажу, а відсутність ідентифікаційного коду підприємства на печатці підприємства у трудовій книжці жодним чином не спростовує факту роботи позивача на підприємстві, достовірності зазначеної у ній інформації у спірний період та не може позбавити останнього конституційного права на соціальний захист.

Водночас, необхідно також зазначити, що позитивним обов`язком держави в цілому та її державних органів, в тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії.

Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та як наслідок обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Таким чином, відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи позивача з 02.01.1991 по 25.08.1996 є протиправною, а позовній вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зарахування трудового стажу та перерахунку пенсії, то суд зазначає наступне.

Так, повноваження відповідача у межах спірних правовідносин не є дискреційними, оскільки при їх реалізації відповідач не має право діяти на власний розсуд.

При цьому, для цілей застосування частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), дискреція адміністративного суду поширюється на вибір найбільш ефективного способу захисту порушених прав позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального стажу період роботи з 02.01.1991 по 25.08.1996, в малому виробничо-комерційному підприємстві "Елтік" в місті Севастополі та перерахувати пенсію ОСОБА_1 з дня звернення до суду, а саме з 23.07.2018.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до п. 1,3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору.

Керуючись вимогами ст.ст 2, 5 – 11, 19, 72 – 77, 90, 139, 241 – 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві №30602/02/3-/936 від 27.06.2018 про відмову у зарахуванні до загального стажу періоду роботи з 02.01.1991 по 25.08.1996 в малому виробничо - комерційному підприємстві "Елтік".

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.01.1991 по 25.08.1996 в малому виробничо-комерційному підприємстві "Елтік" та перерахувати пенсію ОСОБА_1 з дня звернення до суду, а саме з 23.07.2018.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя                                                                                                А.С. Мазур